Принципово лімфоми діляться на 2 зовсім різних захворювання: лімфома Ходжкіна (ЛХ) та неходжкінські лімфоми (НХЛ). Однина в першому випадку і множина в другому – зовсім не помилка. Обидва захворювання мають підтипи. Але при ЛХ це майже не впливає на вибір лікування та прогноз, а от при НХЛ наявні понад 100 підтипів, які потребують різної терапії. Схожі ці два захворювання одне на одного як рак шлунку та рак печінки. Наче все зі шлунково-кишкового тракту і лікування оперативне, а виглядає геть по-іншому…
Лімфома Ходжкіна (назва за прізвищем першовідкривача лікаря Ходжкіна) – одне з найбільш сприятливих захворювань в онкології, класичний приклад захворювання виліковного. На вулиці протягом свого життя ви точно зустрічали колишнього пацієнта з лімфомою Ходжкіна, просто не знали...
Значно цікавіша історія з НХЛ. Ці понад 100 підтипів можна поділити на агресивні та в’ялопротікаючі (інша назва – індолентні). В обох випадка – “палиця зо два кінця”.
Агресивні – швидко поділяються, швидко ростуть, частенько пацієнта турбують симптоми, самостійно нікуди не дінуться, якщо діагноз встановлено – треба лікувати. Вони виліковні (якщо провести правильну терапію, людина повністю одужує і рецидив ніколи не виникне). А от якщо рецидив виникає – ситуація кепська, вірогідність відповіді на лікування суттєво знижується. Тут таке – краще одразу лікувати правильно і інтенсивно, бо другий шанс дається не всім.
Індолентні – все геть навпаки! Ростуть та поділяються дуже повільно, хворіють пацієнти десятиліттями, так і не маючи симптомів, і не знаючи про це. У більшості хворих вони не виліковні, мають щось схоже на хронічний перебіг, час від часу відбуваються рецидиви, які не впливають на якість та повноцінність життя. Часом лімфома самостійно зникає повністю (без лікування) або зменшується в розмірах і знову підростає. Якщо виникає загострення, то далеко не всіх пацієнтів слід лікувати, лише спостерігати. Лікування не має бути агресивним, адже зважаючи на перебіг захворювання, ми не маємо серйозно втручатися в життя пацієнта, а також маємо залишати запас терапії на рецидив, яких може бути чимало. Можна спробувати ставитися до цього як до хронічного запалення: загострення – лікування – знову все гаразд. І так час від часу… Коли станеться рецидив – знає лише доля. У когось – місяці, у когось десятиліття. І, звичайно, є пацієнти, у яких рецидив так і не буде діагностовано.
Аби зрозуміти чому лімфом так багато, слід трохи заглибитися в нормальний процес розвитку лімфоциту. Лімфоцит має життєвий шлях, дещо схожий на людський. Народження, дорослішання, навчання в школі/ВУЗі, робота, процес згасання та смерть. Тривалість цього життєвого шляху від кількох днів до кількох років. Новонароджена дитина, тінейджер, студент ВУЗу, зрілий чоловік, мудрий старець сильно відрізняються… Аналогічно і лімфоцити протягом свого життєвого циклу змінюються. Народження відбувається в кістковому мозку, далі лімфоцити мігрують у органи імунної системи (лімфатичні вузли, тимус, селезінку), де відбувається їх навчання (дозрівання). А далі, після завершення такої собі біологічної бурси, вони відправляються виконувати надзвичайно важливу функцію – це клітини імунної системи, які нищать ворожих агентів та власні “хворі” тканини, в тому числі клітини пухлин, які зароджуються в організмі. Так відбувається аж до їхньої смерті. І от якоїсь миті у лімфоциті відбувається мутація – поламка у генах. Вона може відбутися на будь-якому етапі життєвого циклу лімфоциту. Він завмирає на тій стадії розвитку, коли відбулася ця поломка. Хтось назавжди лишається новонародженим дитинчам – виникає гостра лімфобластна лейкемія або лімфобластна лімфома (або рак крові), хтось завмирає на етапі навчання і виникає дифузна В-великоклітинна лімфома або фолікулярна лімфома (це наче початкова школа та випускний клас), хтось завмирає на етапі повноцінного функціонування і виникає множинна мієлома. Таких етапів багацько, тому і підтипів лімфом дуже багато.
Окрім того, лімфоцити бувають В-клітини і Т-клітини (наче хлопчики та дівчатка). Вони мають різні завдання. Т-лімфоцити самі виконують захисну функцію, а от В-лімфоцити синтезують імуноглобуліни – білки, які нищать шкідливі мікроорганізми. Це ті самі АНТИТІЛА, про які так багато говорять в контексті ГРВІ та вакцинації.
Таким чином, лімфоми можуть бути В-клітинними та Т-клітинними (перших у наших краях 85 %, а от другі домінують в Азії); агресивними та індолентними (приблизно навпіл).
Різні підтипи НХЛ лікуються по-різному. Є базові курси терапії, але розмаїття вимагає індивідуального підходу до терапії. Знаючи точно підтип, можна більш тонко призначити терапію.
А на картинці, до речі, Т-лімфоцити з клітиною пухлини. Зображення з https://www.the-scientist.com/cover-story/deploying-the-bodys-army-37739