Концепція спілкування онколога з пацієнтом в стародавні радянські часи була скоріше з опери БДСМ стосунків, проте пацієнтові ще й не казали що відбувається. Знала родина і мовчала. Знав і пацієнт… Навряд чи, заходячи в Інститут онкології чи онкодиспансер, переживши операцію з видалення чогось в організмі, пройшовши хіміопроменеву терапію, без волосся та з виразками у роті, ніхто так і не здогадався, що у нього рак. Але були і такі – результат виключного небажання нести відповідальність за власну долю. Проте про то не прийнято було говорити. Та й воля лікаря – майже закон.
Трохи по-іншому складалися стосунки в західній медицині. Цінність якості життя, прав людини, розвиток психології, опора на результати досліджень, розвиток юриспруденції дали свої плоди. Пацієнт МАЄ і ПОВИНЕН знати.
Напевно всім батьки казали: “Ти вже дорослий, маєш обов’язки та маєш нести відповідальність за свої вчинки”. Але дивно, чому людина має нести відповідальність за драчку у школі, але рішення лікуватися або не лікуватися, які страждання пережити без лікування або під час, – приймає стороння особа, часом в змові зі всією родиною.
Скарги має пацієнт, страждає від симптомів хвороби пацієнт, покращення настане також у нього. І ускладнення будуть у нього. І жити потім йому або не жити. Ми несемо відповідальність за наші слова та вчинки, кожен – особисто за свої. А прийняття рішення про все майбутнє (у випадку онкології саме про ВСЕ МАЙБУТНЄ, без терапії – це дорога в одному напрямку) часто стараємося перекласти на когось.
Уявіть, що завтра вас не стане. От в один момент… Раз і нема. Скільки справ ви лишили не завершеними? Хто завтра відведе вашу дитину до школи? Хто оплатить рахунки за комунальні послуги? Хто забере ваші речі з роботи? Ви знаєте як вас поховають? А пам’ятаєте, як ви давно планували відвідати батьків? А потім побачити Париж?
А якби у вас був місяць-два налагодити всі справи???
Кожен з нас приймає рішення щодня. Саме тому кожен МАЄ ПРАВО та ПОВИНЕН знати що очікує на нього. Коли це має реалізуватися? Якщо ми говоримо про онкологію, то для цього існує перша бесіда (і не лише перша) з лікарем після проведення повноцінного обстеження, інформована згода та інформація у вигляді буклетів, електронні джерела та ін.
Завдання лікаря – надати якомога більш детальну та правдиву інформацію щодо захворювання, прогнозу, усіх можливих терапевтичних опцій та ускладнень. І так, від лікування можна померти, і про це інколи не говорять. Вся інформація має бути збалансованою та достовірною, такою, що ґрунтується на результатах досліджень, а не багатому клінічному досвіді окремого лікаря.
Завдання пацієнта та його близьких – уважно сприйняти інформацію, ознайомитися з наданими матеріалами, якщо такі є та задати УСІ питання (ви маєте повністю розуміти ЩО відбувається і чому). Прикласти додаткові зусилля для пошуку найбільш вірного для себе рішення у випадку сумнівів або незадоволення консультацією (альтернативна консультація, активний пошук джерел інформації та обговорення них з вашим лікарем).
Задача спільна для всіх – остаточне рішення. І приймає його не лікар або родичі. Рішення або спільне, або особисто пацієнта. Оточуючі приймають та поважають його.
На питання “Хто в домі головний?” під час спілкування онколог-пацієнт я би відповіла, що кожен має свою територію, обов’язки та права. Всі дії під час цих стосунків мають бути узгодженими та чесними. Пацієнт МАЄ і ПОВИНЕН знати про ВСЕ!